«НЕ В МОЄМУ ХАРАКТЕРІ - СИДІТИ НА МІСЦІ»

     - А долоні наші торкалися неба… Здавалося, можна розгорнути хмари руками і побачити, як  десь там, маленькою цяточкою блищить високогірне озеро. Потім прислухаєшся: тиша. Бурхлива річка, що гучно клекотала між скелями, залишилася німою змійкою на сотні метрів унизу. А водоспади, Галю! Які тільки чарівні кавказькі водоспади!

     Бувало, опустивши очі, виснажена, дивишся на п’ятки одногрупника, що йде попереду, і забуваєш про навколишню красу, про Кавказ. Тут же оговтаєшся, подумаєш: «Як раз про це має розказувати дітям майбутній вчитель географії! Таке жоден підручник не опише!».

     - Надю, Надь, а в Карпатах були? – із ще більшим запалом Галя продовжувала розпитувати сестру – студентку Одеського університету, географа-економіста.

     - Були, і Прибалтику бачили. Практика географів – цікаві наукові мандрівки. Теорія, яку можна відчути.

     «Експедиції, мандри…» - закрутилося в голові Галі Супрун. Недарма дівчинка ще з 8-ого класу отримувала задоволення від туристичних заходів.

     За хвильку прибув автобус, і дівчата мали завершити свої подорожі подумки. Тоді Галина провела сестру на навчання до Одеси і впевнено вирішила, що незабаром вирушить услід.

     «Експедиції, мандри…» - повторювала вертаючись додому.

***

     Удома, в рідних Бехтерах усе, як зазвичай. Надія вилетіла із гніздечка, тож Галя з мамою удвох господарство порали.  До уроків допомагала у хатніх справах, після - подружці, якій треба було надолужити навчання. До речі, саме займаючись зі своєю однокласницею, вона вперше відчула себе вчителем. Ця роль уплелась у життя ще в дитинстві. Та й приклад було з кого взяти: педколектив у Бехтерській школі був маститим, а клас сильним.

     Зростала дівчинка, яка точно знала, що буде педагогом. А сумніви із вибором професії зникли з того часу, як у голові засіли думки: «Експедиції, мандри…».

***

      Кажуть, так і сталося, як гадалося. Галина – студентка факультету «Фізична географія» Одеського університету. Так просто звучить, а насправді - вируючий пригодами період життя. П’ять років пролетіли миттєво, бо для байдиків часу не залишалося. Сподівання на експедиційні походи, наукові дослідження виправдалися. Сестра не помилялася: це дійсно те, що захоплює.

     Спочатку був Крим. Це перші спостереження, перші географічні завдання, така собі посвята у професійних туристів. Тепер - теплі спогади, тоді ж невідомі горизонти, шлях до нових знань. Такі мандрівки були дуже корисні: молоді географи помічали та фіксували кожну дрібничку, аналізували зміни флори залежно від висоти над рівнем моря, вивчали місцевість. А насправді, зміну рельєфу найкраще відчуваєш через біль у м’язах та приємну втому ввечері.

     Потім були Карпати. Молодь із Півдня, звикла до рівнинних краєвидів, просто марила незвичними для Таврії ландшафтами, а особливо природними явищами. Не дивно, що карпатський похід залишився у пам’яті на довгі роки. Саме тоді Галина вперше побачила, не на картинці – власними очима, вічні сніги. На цьому власні відкриття не завершувалися: попереду був Кавказ!..

***

     Студентські роки довели: рюкзак для дівчини – найперша необхідність. Галина не розлучалася з туризмом, працюючи вчителем географії у рідній Бехтерській школі. І знову походи, немов життєві сходинки, щоразу складніші, але й більш захоплюючи. Що стосується професійного зростання, то спочатку була Бехтерська школа, потім – Новозбур’ївська, а попереду була Гладківська,яка стала справжнім відкриттям.

     У нову школу відбирали найкращих молодих та перспективних учителів і не випадково туди потрапила географ – Галина Михайлівна Хижнюк. Там вона змогла ще активніше залучати дітей до туристичної діяльності. Роботі сприяло зручне розташування – поруч ліс, де набагато цікавіше проводити тренування. Нарешті учні зрозуміли, що таке справжній туризм. Кожний навчальний рік завершувався категорійним – складним, довготривалим - походом, а вільний час вони проводили у лісі, засвоювали техніку.

     На роботі Галина Михайлівна піклувалася про юних краєзнавців, а вдома -  про маленьких синів та чоловіка. Родина, як і більшість інших на той час, мала не найкраще матеріальне становище. Це змусило главу сім’ї вирушити у невідомий край, куди пізніше вслід за ним переїхала Галина з дітьми. Так почалася їх історія у поселенні Дукат Магаданської області.

     Доля неначе готувала саме цей шлях для Галини Михайлівни. Адже потрапити до чоловіка, у недоступну на той час зону, можна було лише за викликом. Тамтешня школа якраз потребувала географа - такий собі квиток у нове життя. А воно дійсно змінилося: людину та її роботу цінували, тому хотілося ще завзятіше працювати, чим жінка і займалася.

     У Дукаті діти теж почали знайомитися з туризмом. Звісно, відправлятися у походи можливості не було через специфічний клімат. Але це не завадило популяризувати спорт через змагання,  проведення орієнтування на місцевості та тренувань. Цілковиту віддачу своїй справі не могли не відзначити – Хижнюк Галину Михайлівну назначили головою профспілкової організації. А згодом вона отримує звання «Відмінник освіти Росії»!

     Такі досягнення та вже багаторічний досвід жінка привезла на Батьківщину. Так сталося, родина майже дев’ять років не була вдома. Прикро, але факт: батьківщина зустріла не так привітно. Вакансії вчителя не знайшлося, тому Галина Михайлівна влаштувалася у Голопристанську районну станцію юних туристів методистом. Два роки роботи дали змогу зрозуміти всі тонкощі цієї сфери. Коли ж постало питання про її кандидатуру на посаду директора, професійно виконувала обов’язки, але не наважувалася погодитися остаточно. Але ж усі помітили та зрозуміли – такого керівника як раз і потребує станція.

***

     Галина Михайлівна веде за собою команду педагогів станції з 1994 року і дотепер. А за ними тягнуться і всі тренери туризму та вчителі географії району. Сьогодні це не просто організація, а – центр туристсько-краєзнавчої роботи.

      - Порівнюючи сьогодення з далеким 94-им, можна сказати: змінилося чимало, - ділилася Галина Михайлівна. - Я дуже вдячна своїм колегам, які підтримували кожну ідею та сприяли її реалізації. Почати хоча б із приміщення. Скільки зусиль вклали, аби привести у належний вигляд. Усе це базувалося на ініціативі, адже держава не турбувалася про наші «дрібнички». Так цеглинка за цеглинкою будувалася і система туристської діяльності. Згадуються перші змагання, коли участь узяли тільки п’ять шкіл. Тоді я зрозуміла, наше основне завдання: налагодити роботу в районі. Так і почалося проведення спартакіади, залучення дітей, вирішення проблем на рівні Міністерства освіти і науки…

     Мабуть, жодна цікава мандрівка не проведена без участі Голопристанської РайСЮТур. Команда спочатку опрацьовує екскурсійний маршрут, готує усе необхідне та піклується про те, щоб діти отримали задоволення та користь від подорожі. Вирує життя на станції без упину, адже постійно розробляють нові напрями та походи.

     - А головне завдання нашої організації на сьогодні, - зазначала Галина Михайлівна, - створити таку ж міцну систему національно-патріотичної роботи у районі. Адже це нагальне питання, яке постало у виховному процесі загальноосвітніх шкіл.

     Слова та наміри підтверджені справою: діє Центр з національно-патріотичного виховання на базі РайСЮТуру. Спеціальний кабінет створено для проведення екскурсій, а головне - як методичну установу. Можемо пишатися тим, що це єдиний заклад в області. Тому на Всеукраїнський семінар запросили тільки Голопристанський район, аби показати, як ведеться робота.

***

      Усміхнені обличчя дітей, гордість їх батьків, здорове та спортивне покоління – доказ того, що станція не просто існує, а працює на повну силу. А ще більше радує те, що гальмувати ніхто не збирається! Галина Михайлівна запевнила: відчуває сили і знає, що треба робити, «не в моєму характері - сидіти на місці». У цьому не сумнівається і жоден із її команди. Бо довіряють своїй наставниці і тільки підтримують будь-які задуми.

     - На завершення, дозвольте, Галино Михайлівно, привітати Вас з ювілейним Днем народження!

     Нехай невичерпною буде Ваша енергія, яка заряджає позитивом оточення. Міцного здоров’я і радісних днів життя! Нехай сміється над Вами сонце з неба і ніжно пахнуть квіти, зігріті його теплом. І хай дарує щастя кожна людина на шляху, а злі та заздрісні його оминають!

Людоговська Карина,
вихованка гуртка журналістики
«Тримай руку на пульсі!»
ГЦДЮТ